Видатний український тенор Іван Козловський – унікальний співак, якому підкорилася більшість вокальних жанрів: оперні, камерні, народні твори, духовна музика, джаз, естрадні пісні.
Голос Козловського лунав по всьому світу: його чули на Потсдамській конференції, а також у Берліні, де у 1945 році співак в одному концерті виконав 23 твори, серед яких композиції Шуберта, Шумана, народні пісні. Козловський був ангажований на роль Рудольфа («Богема» Дж. Пуччіні) у Віденську оперу, після чого там з’явився Клуб шанувальників Козловського, який проіснував аж до 1980-х років…
Єдиний народний артист, який, попри бюрократичні заборони, відкрив на власні кошти музичну школу в рідній Мар’янівці, організував закупівлю роялів та інструментів для шкільного оркестру, де і зараз навчаються діти. Він із захопленням працював з маленькими співаками, виступав з дитячим хором і організовував для них гастролі. Коли відомого співака питали, звідки в нього такий голос, він казав «від мар’янівських верб»…
Козловський від природи був обдарований тонким слухом та чудовим голосом, з раннього дитинства співав улюблені українські пісні. Родина вирішила, що він буде священником, і його у 8 років відправили до Києва, де у монастирі жив його старший брат Федір, так Іван став півчим.
Вже з 15 років прийшло захоплення театральним мистецтвом: як хорист юнак почав брати участь у постановках Товариства Українських Акторів П. Саксаганського під керівництвом І. Мар’яненка. Геніальна актриса, «королева української сцени» Марія Заньковецька одразу розгледіла талант юного співака. Почувши його голос, вона сказала Івану Козловському: «Співаєш як соловей, співай людям на радість». І він співав: у студентському хорі університету св. Володимира під керівництвом відомого українського композитора Олександра Кошиця; шліфував свою вокальну майстерність у педагогів Київського музично-драматичного інституту ім. М. Лисенка, в якому навчався у 1917-1919 роках і закінчив з відзнакою. Десять років церковного співу і два роки академічної оперної школи у відомого професора Олени Олександрівни Муравйової дали яскравий результат — неповторну індивідуальність і особливу манеру виконання, якими вирізнявся співак.
У 1920 році Івана Козловського було мобілізовано до лав Червоної Армії. Служив у Полтаві. Раз і назавжди захопившись театром та співом, Іван вже не міг не займатись своєю улюбленою справою. Він отримав дозвіл поєднувати військову службу з концертною діяльністю, брав участь у постановках Полтавського музично-драматичного театру. Так, за спогадами полтавчан, часто можна було побачити стрункого хлопця у військовій формі, що прямував до театру.
У 1924 році співака запросили до Харківського оперного театру. Дебютував Іван Семенович у «Фаусті» Ш. Гуно й одразу посів провідне місце в трупі. Ще за рік він став солістом вже Свердловського оперного театру.
І, нарешті, у 1925 році ім’я Івана Козловського з’явилося на афіші Большого театру в Москві. Він прийшов туди досвідченим оперним співаком. Завдячуючи своєму неповторному голосу і досвіду, здобутому в українських театрах, Іван Козловський невдовзі став провідним співаком «першої сцени СРСР». Багато працював у театрі, виступав з концертами по країні, гастролював. Талант Козловського розквітнув у повній своїй красі і силі. Працюючи над собою, співак вдосконавлював майстерність, з роками його голос досяг найвищого ступеня віртуозності.
У 1938 році за ініціативою В. І. Немировича-Данченка та під художнім керівництвом І. С. Козловського був організований Державний ансамбль опери СРСР. Іван Семенович здійснив ряд цікавих постановок опер у концертному виконанні: «Вертер» Ж. Массне, «Паяци» Р. Леонкавалло, «Орфей» К. Глюка, «Моцарт і Сальєрі» М. Римського-Корсакова, «Катерина» М. Аркаса, «Джанні Скіккі» Дж. Пуччіні, «Наталка-Полтавка» М. Лисенка.
Під час Другої світової війни Іван Козловський співав у складі бригад, які виїжджали на фронт, де артисти виступали перед солдатами. Наприкінці війни такі бригади формувались у Харкові, і співак разом з іншими митцями концертував у Румунії, Чехословаччині, Польщі та Австрії.
У післявоєнні роки його оперний репертуар знову зростає і поповнюється новими ролями. У творчому доробку співака близько 50 оперних партій, чотири — у драматичних виставах, з десяток ролей у кіно. Серед кращих робіт Івана Козловського фахівці відзначають оперні партії Юродивого («Борис Годунов» М. Мусоргського), Герцога («Ріголетто» Дж. Верді), Лоенгріна («Лоенгрін» Р. Вагнера), Ленського («Євгеній Онєгін» П. Чайковського), Петра («Наталка Полтавка» М. Лисенка), Ромео «Ромео і Джульєтта» Ш. Гуно, Індійського гостя («Садко» М. Римського-Корсакова)…
Всі роки він не поривав зв’язків з Україною, яка завжди займала найважливіше місце в його серці. Записував платівки з українським репертуаром, виступав з оркестром українських народних інструментів, неодноразово приїздив до Канева на могилу Т. Шевченка. Все життя Козловський мріяв, щоб народні пісні: календарні, обрядові, які він знав та любив з дитинства – зберігалися та поширювалися. Але в ті часи бувало й так, що платівки, випущені силами співака, на яких були записані колядки та щедрівки, знищувались повним тиражем. Іван Семенович підтримував найтісніші зв’язки із київськими митцями та земляками-мар’янівцями. Серед репертуару співака були «політично небезпечні» українські твори: «Мені однаково» на слова Т. Г. Шевченка, пісні українських січових стрільців (із дещо зміненим текстом) та багато інших.
Мало хто знає, що Троїцький Народний Дім, на сцену якого вперше вийшов співак, виконавши партію Андрія в «Запорожці за Дунаєм» С. Гулака-Артемовського у складі першої трупи українського театру під керуванням П. Саксаганського, і де відвідував заняття студентського хору під керуванням О. Кошиця, тепер є приміщенням Київського національного академічного театру оперети. Так склалося, що коло часу замкнулося – і тепер з 2013 року саме Національній опереті України підпорядкований Мистецько-концертний центр імені Івана Козловського!